Расім Ісам. Аль-Хакруб: особова справа. Уривок з роману

Расім Ісам
Аль-Хакруб: особова справа. Роман / Ісам Расім ; пер. з арабської О. Хоміцької — Київ : Нора-Друк, 2023. — 176 с.

ISBN 978-966-688-125-3 (epub)
ISBN 978-966-688-124-6 (палітурка)

250.00₴Add to cart

Легенда говорить: спочатку аль-Хакруб був літньою жінкою, Богом даною старому чоловікові. Коли той помер, вдова перетворилася на гору без душі, а сам чоловік став водою і через довгий час спустився у формі рясних потоків — шукати свою дружину. І струмки стали довгим Нілом, що скаржиться на свою долю берегам.
Дії відбуваються у місті Асуан, на півдні Єгипту. Головного героя роману безпідставно заарештовують. Читач стає свідком жорстоких сцен тюремних тортур у тяжких умовах єгипетської в’язниці. Роман зображає реалії вісімдесятих — останні роки епохи напередодні інформаційної революції, з усіма протиріччями та невдачами цього періоду в історії єгипетського суспільства.
Роман «Аль-Хакруб: особова справа» розповідає про обставини, котрі згодом призведуть до спалаху революції 2011 року в Єгипті та породять ту реальність, у якій Єгипет перебуває зараз.

This Book has been translated with the assistance of the Sharjah International Book Fair Translation Grant Fund

© Alrabie Publications, 2022.
© Essam Rasim, 1994.
© Олена Хоміцька, переклад, 2023.
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2023.

Повір мені, батьку мій, здатний знести свої численні болі і приховати їх у своїх худих грудях, — повір, ти борешся давно, але сам того не розумієш. Ти виходиш із нічної пітьми, яка приховує страждання, у світло дня, котре робить видимими людські невдачі. Ти продовжуєш боротися, не усвідомлюючи цього. Щоночі ти отримуєш свою частку болю та поразок, навіть не намагаючись зрозуміти їхню природу. Ти просто приймав свій біль і не скаржився, не розповідав нам про це… Тобі не можна докоряти. Ти залишав нічну пітьму і потрапляв у пекло дня — боровся, як відважний боєць, захищав людей, за життя яких відчував відповідальність.

Цукровий діабет почав вторгатися у твоє тіло, і гіркота осідала в твоєму горлі. На твої очі навертаються сльози, горло пересохло — а що ти натомість міг побачити, скуштувати чи усвідомити? Не було нічого хорошого, аби усвідомлювати. Ти здобував свою частку хлібу насущного, і приходив до нас, зігнувшись, як той евкаліпт, що споконвіку росте у дворі нашого будинку… Ти постійно боровся, сам того не усвідомлюючи, а я — хіба я знав і розумів, що робив? Я сидів без роботи у підніжжя аль-Хакрубу[1], тікаючи подалі од фабрики з виробництва льоду та від смерті Салаха Мухаммада Ісмаїла.

Салах загинув у гранітному кар’єрі: він поїхав на чужину і повернувся, щоб померти на нашій землі. Він залишив віщування про смерть, що чатує у замкнутих місцях, тож я злякався і втік з роботи, та фабрика з виробництва льоду переслідувала мене. Вона витягнула мене з мого дому, мого кварталу і моє життя стало холодним, як сама оця фабрика. Що зробив Салах Мухаммад Ісмаїл, щоб померти так тихо — настільки тихо, що це мене дуже, дуже розлютило? Помер раніше од інших простих смертних? А дядько Васфі? Що він такого зробив, аби випередити нас, людей, на шляху в потойбічне?
Він повернувся після перемоги[2], розбитий новиною про своє безпліддя, а його дружина Ганія була ним задоволена і постійно цілувала його всюди… Та, уявляєш, разом із тим вона підступно віддавала своє тіло чужинцям? Потім вона спалила себе… Облила тіло керосином і підпалила. Нехай простить вас небо, людоньки! А ти, Галю, насолоджуйся і радій своєму чоловікові, Насру аль-Ататґі, і нехай Бог зцілить тебе від грибкової хвороби.
Я ж — стою на своїх кордонах, веду холодну війну з труднощами та болями життя, ослаблений численними потрясіннями долі.

Мій дядько Васфі брав участь у справжній війні — там, на далеких кордонах, потім повернувся, розкрив свої обійми світові, але йому завдала удару ампутація органів. Він страждав і терпів, але смерть постукала в його двері. Господи, він бореться з раком душі і раком плоті водночас…

Дядьку, живи і насолоджуйся кожним моментом, прийми свою повільну смерть і радій, бо немає нічого прекраснішого! Що, ти хочеш жити і бути щасливим? Ким ти хочеш бути, аби жити? Годі бажати і радій щомиті — у тебе свої кордони, а у мене — свої, і немає меж варіантам життєвого фіналу, ім’я яким — кінець сущого… Та хто навчив тебе витривалості, виносити це все, хто дав тобі такі можливості? Ти живеш там, у Карурі[3], чекаєш своєї неминучої участі, а я тут, в аль-Хакрубі, повільно страждаю від проблем власної холодної війни, яку розв’язали інші — сердиті — просто так. Ти знаєш усіх сердитих людей, Господи, — їх стільки різновидів, — не муч їх, Боже, і наведи ж їх на шлях спасіння.

Ти, дядьку мій, став інвалідом, у мене ж є потрібні органи, але моє безпліддя проявило себе вже багато років тому. Дядьку, ти брав участь у запеклій війні, що колись точилася на кордонах, потім повернувся переможцем, але з ампутованами дітородними органами. Натомість я веду тут холодну війну, у власних кордонах, та гуркіт від неї стрясає всю гору аль-Хакруб… Дядьку, ти змирився зі своєю смертю, яка дарувала тобі повільний кінець, тобі кажу я і вам кажу, прості люди: блаженний кожен, хто витерпів біль і страждання цієї війни, і проклятий кожен, хто втік від неї, і мої співчуття тим, хто її благословив, тому що важко їм буде увійти у Царство Боже.

Тату, чи можеш ти мені повірити, що я воюю, хоча я сиджу тут поруч із тобою! І все ж, я веду війну — без кольору, диму й присмаку. Який смак у людей на кшталт одноокого Джум’а, Мансура, Насра аль-Ататґі та Діґли?

Чи їхній смак задовольняє тих, хто вміє відчувати? Чорт забирай їхню сліпоту, мою сліпоту і твою сліпоту, мою бідність і твою теж. І нехай небеса благословлять мою святу матір, хай будуть вони ласкаві до моїх сестер і подарують їм діточок — потомство, яке не відчує на собі увесь смуток і журбу буття. І благослови ж, о небо, Галю, мою кохану, і дай їй задоволення, і зціли її від грибкової хвороби, що занапастила її… Амінь.
(Потім я встав, поцілував руку нашого Господа, вийшов на тінисту вулицю й попрямував до дому Мансура).

250.00₴Add to cart

[1] Аль-Хакруб — скелиста гора в Асуані, назва однойменного кварталу.

[2] Йдеться про Четверту арабо-ізраїльську війну, так звану «війну Судного дня», що тривала з 6 по 23 жовтня 1973 р.

[3] Карур – місцевість у провінції Асуан на півдні Єгипту.