Тведт Кріс. Диявол в деталях. Уривок з роману

Тведт Кріс
Диявол у деталях. Роман / Кріс Тведт ; пер. з норвезької Н. Іваничук. — Київ : Нора-Друк, 2023. — 336 с. — серія «Морок».
ISBN 978-966-688-115-4.

Chris Tvedt
Djevelen i detaljene
Kriminalroman

У спортивному центрі в Берґені скоєно вбивство. Найманого вбивцю швидко заарештовують, але вже за кілька днів його знаходять мертвим у камері.
Підозра у замовленні вбивства падає на місцевого ґанґстера Петера Ульсена. Все вказує на його провину, але адвокат Мікаель Бренне в цьому не переконаний. У справі занадто багато деталей, які не поєднуються.
Одного разу ввечері хтось стукає у двері дому Бренне. Це Петер Ульсен. Він втік із в’язниці, бо був попереджений, що його там можуть убити. Мікаелеві нічого не залишається, як прийняти небажаного гостя, адже той погрожує оприлюднити щось таке, що може коштувати йому адвокатської кар’єри.
Наче цього ще замало, слідчий Національної служби карного розшуку (Кріпосу) Едвард Матре також з’являється на порозі дому Бренне. Едвард має власний порядок денний. Для нього Мікаель Бренне та Петер Ульсен — лише пішаки у грі, спрямованій на викриття корупції у вищих ешелонах поліції Берґена.
Але диявол криється в деталях: ця гра виявиться небезпечною для всіх її учасників.

Copyright © Gyldendal Norsk Forlag AS 2021
[All rights reserved.]
ISBN 978-966-2961-38-6 (cерія)
ISBN 978-966-688-115-4 (палітурка)
ISBN 978-966-688-116-1 (epub)
© Наталія Іваничук, переклад, 2023.
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2023.

290.00₴Add to cart

РОЗДІЛ 1
«Ти, пихата сучко», ― подумав він, усміхаючись до стюардеси. Знав, як стерти зверхню міну з її личка. Вона відповіла усмішкою. За будівлею терміналу його зустрів кусючий мокрий вітер. Легка тепла пухова куртка сягала стегон. На голові чорна кепка бренду «New Era». Він спинився на мить, щоб зорієнтуватися, глянув на велике неонове табло, яке жовто світилося крізь шибку. БЕРҐЕН. Рушив до ескалатора в кінці залу прибуття, щоб сісти на потяг до центру.
Потяг їхав не надто швидко, але це й на ліпше. Мав доволі часу на роздуми. Бачив перед собою Цезаря, погляд розчарованого собаки. Хоча Цезар і звик жити в Лерке, коли він їздив у відрядження, та однаково щоразу здавався таким нещасним, ніби бачив господаря востаннє. Він вийняв мобільний телефон, послав повідомлення доглядачці собаки, запитав, чи та вже вигулювала Цезаря. За мить надійшла відповідь ― фотографія, на якій Цезар бавився у парку з іншим боксером. Вона була старанна й сумлінна. Ще б пак! За такі гроші, які він їй платив. Заспокоєний, відхилився на спинку сидіння, знову заходився обдумувати свої плани. Через три чверті години й після незліченних зупинок нарешті вийшов у знайоме дощове місто. Йому вже хотілося назад додому, в Копенгаґен.

― Ласкаво просимо, ― привітався молодий чоловік на рецепції готелю.
― У вас має бути зарезервований номер на ім’я Сьорена Люкке.
― Дві ночі, правильно? ― запитав адміністратор, клацаючи на комп’ютері.
― Правильно, та, можливо, повернуся додому вже завтра. Залежить від того, чи встигну провести всі заплановані зустрічі.
― Зрозуміло. В кожному разі, номер оплачено на дві ночі. Ось ваша картка-ключ. Номер 412. Гарного перебування у нашому місті!
― Сподіваюся, воно буде гарним, ― відповів Сьорен Люкке.

Наступного дня пелена хмар прорвалася блакитними пасмугами. Вершини навколишніх гір вкрилися снігом. Сьорен Люкке з’їв пізній сніданок, у спокої й тиші випив кави, перш ніж братися до роботи. Він мав узгоджені зустрічі у чотирьох різних ресторанах. Всюди його приймали з належною повагою. Ресторатори були добре ознайомлені з ігристими білими винами, двоє навіть щось чули про червоні вина з Дао в Португалії, але, на загал, у цій країні більше віддавали перевагу портвейнам.
Сьорен Люкке пояснив, що Португалія перебуває на десятому місці серед світових виробників вина й що багато португальських вин конкурентоздатні і щодо ціни, і щодо якості. Він залишав список продукції та свою візитівку, просив контактувати, якщо буде бажання отримати пробні зразки, а тоді йшов до іншого ресторану. Ніхто не виявляв особливої зацікавленості, та воно й не дивно.
Він повернувся у готель, пообідав без великого апетиту, а тоді взяв з кімнати торбу з речами для тренувань. Надворі знову задощило. Він крокував наче навмання, час від часу зупинявся перевірити мобільний. Двічі повертався назад і, нарешті, на перехресті перейшов на протилежний тротуар. Опинився перед непримітною двоповерховою дерев’яною будівлею, роззирнувся навколо й увійшов у двері, над якими виднілася пишномовна вивіска: Тренувальна студія «Галактика». За стійкою нікого не було. На маленькому столику стояла кавоварка й пластикові кухлики, поруч ― два стільці. У віконці до маленької підсобки майнула голова якогось чоловіка. Сьорен притулив картку до зчитувача, почувся писк. Він пройшов у гардероб і перевдягнувся.

З тренажерної кімнати долинали брязкання, здушені стогони й гупання штанг, які падали на підлогу. Зал зі спортивним обладнанням майже порожній. Там гостро пахло мийними засобами, потом і ледь вловним духом, який нагадував Сьоренові уроки хімії у школі. Бігова доріжка була зайнята. Він сів на велосипедний тренажер і спокійно закрутив педалі. Чоловік на біговій доріжці мав, напевно, років шістдесят, великий живіт і рідке волосся. Він поволі й важко переступав ногами, надміру нахиляючись корпусом уперед.
На стіні висів годинник. Маленька стрілка наближалася до шостої, а велика галопувала назустріч дванадцятці. Чоловік на біговій доріжці не спішив здаватися, хоча вже почервонів, як буряк, і час від часу стогнав, наче йому ось-ось прийде кінець.
Біля стегна завібрував мобільний. Сьорен вийняв його з кишені, прочитав повідомлення. Пакунок у дорозі.
Минуло п’ять хвилин. У майже порожньому залі залишалися тільки затятий огрядний бігун на довгі дистанції і Сьорен. Годинник цокав далі. За п’ять шоста. За дві шоста.
Шоста. Сьорен зліз з велосипеда тієї миті, коли товстун розвів у боки руків’я снаряду й незграбно зіскочив з бігової доріжки. Надовго завмер, спливаючи потом просто на бігову стрічку, яка поступово сповільнювалася.
― Закінчили? ― запитав Сьорен.
Чоловік трохи розгублено глянув на Сьорена, тоді перевів погляд на п’ять вільних доріжок поруч.
― Що? Так… Закінчив.
Сьорен увімкнув тренажер, виставив швидкість на «десять» і побіг, легко й невимушено. Міг би витримувати такий темп вічність. Крізь віконце у дверях йому видно було і стійку рецепції, і вхід до маленької підсобки.

О 18.09 він почув, як відчинилися вхідні двері. На порозі з’явився білявий широкоплечий чоловік, зайшов за стійку і зник у підсобці. За кілька хвилин знову вийшов. Недбало запхав якийсь конверт у кишеню чорної шкіряної куртки й подався в гардероб. Ще за п’ять хвилин він зайшов у тренажерний зал.
Сьорен Люкке трохи вичекав, а тоді рушив у гардероб. Узяв свою торбу, проминув ряд шафок ― деякі зачинені, решта вільні ― і пірнув у комірчину, де громадилися напівпорожні відра з фарбою, пластикові пляшки з мийними засобами, запечатані пачки з паперовими рушниками й туалетним папером. Він вимкнув світло, залишив двері прочиненими на шпарку. І став чекати.

Сьорен почув два голоси, лункий хряскіт металевих дверцят шафок. Потім хвилин десять панувала тиша. Він обережно ворухнувся, пильнуючи, щоб нічого не зачепити в темряві. Десь відчинилися двері. Він чув кроки по викладеній кахлями підлозі, здогадався, що це, напевно, адміністратор перевіряє, чи нікого не залишилося в гардеробі. Сьорен затамував подих, доки звуки завмерли.
Сьорен Люкке вичекав іще п’ять хвилин, тоді вийшов з комірчини, зняв з себе тренувальний одяг, поклав торбу в незамкнену шафку й голий рушив у сауну.

У сауні клубочилася густа пара, тож блондин помітив Сьорена лише за кілька секунд.
― Що ви тут робите? ― запитав він ламаною норвезькою. ― Ми вже зачинилися двадцять хвилин тому.
― О, я не знав. Даруйте! Хотів іще трохи тут посидіти.
Чоловік пробурчав щось нерозбірливе й пересів на нижню лаву.
Сьорен спостерігав за ним краєм ока. Кремезний, шкіра мов натягнута на опуклих м’язах. Небезпечний чоловік, подумав він.
― Ти поляк? ― запитав він. ― Czy ty jesteś Polakiem?
― Так. Чому питаєш?
Сьорен знизав плечима.
― Звернув увагу на акцент. Ото й усе.
Чоловік неприязно глипнув на нього.
― Йди вже! Я ж сказав, що ми зачинилися.
Сьорен підвівся, тримаючи рушник у правій руці, підійшов до пічки в кутку, схопив черпак і вилив воду на розпечене каміння. Догори вихопилася хмара пари. Стало боляче дихати.
― Ти ж іще паришся, то що завадить і мені попаритися п’ять хвилин, ― промовив Сьорен, рухаючись під прикриттям пари. Став голий просто перед чоловіком, опустив ліву руку й обхопив свій пеніс.
― Дідько… клятий гомік! ― скрикнув поляк, витріщившись на ерегований член просто перед обличчям.
Він навіть не завважив ножа у правій руці Сьорена, схованого під рушником, доки лезо не торкнулося шкіри, сухожилля, артерій і горла в зосередженому бездоганному ударі.
Кров бухнула віялом, залишивши на стінах багряні пасмуги. Очі поляка ледь не викотилися з орбіт. Він схопився за горло. Другою рукою потягнувся до Сьорена, але сили в пальцях уже не було.

Потім Сьорен пішов у душ, змив з себе кров, одягнувся і вийшов зі студії так само непомітно, як і зайшов. Рушив тим самим маршрутом, мусив щосили зосереджуватися, щоб не помилитись. Усередині наче хвилі здіймались. У вухах стояв шиплячий звук, який пролунав, коли кров бризнула на гаряче каміння пічки. Горлянка набрякла від адреналіну, він кілька разів насилу ковтнув слину. Сьорен зупинився перед неоновою табличкою, на якій було написано «Відчинено». Помітив її ще дорогою до тренажерного залу. На мить завагався, а тоді відчинив двері й увійшов.

Відчув збудження, щойно її пальці торкнулися його. Не те щоб вона була особливо сексуальна чи вправна у своєму фахові, ― все відбувалось у його голові.
― Ще раз, ― промовив він.
Вона розгублено дивилася на нього.
― One more time. One more happy ending , ― пояснив він.
― More money , ― відповіла вона.
Він понишпорив у кишені, вийняв кілька банкнот, віддав їй і зручно вмостився на кушетці. Її пальці почали працювати. Він заплющив очі, знову сплив перед очима поляк. Безсила рука, яка марно намагалася намацати його в мить смерті.
― You like? ― запитала вона. ― Harder? Softer ?
― A little harder , ― застогнав він.
Він чув якісь звуки, які спершу не зумів ідентифікувати. Вони ледь пробивалися крізь дедалі інтенсивніше збудження. Доки не стало надто пізно.

290.00₴Add to cart