Брати Капранови. Майдан. Таємні файли. Уривок

Брати Капранови

МАЙДАН. ТАЄМНІ ФАЙЛИ

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» автори та видавці не несуть відповідальності за зміст прямої мови героїв розслідування та цитат зі ЗМІ.

Автори дякують сайту «Українська правда» за багаторічний архів, без якого це розслідування не було б можливим.


Передмова

Цілком таємно

Революцію 2013–2014 років кожен з нас бачив по-своєму. Адже головні її події відбувалися на Майдані, на Банковій, у Будинку профспілок, у КМДА, у Харкові, Львові, Одесі, на Михайлівській площі, на Грушевського, у Маріїнському парку – і немає такої людини, яка була скрізь.
Саме тому події тих днів до сьогодні оповиті таєм-ницею – хоч насправді їх бачили усі. Усі, але нарізно та по-різному. Революція 2013–2014 років, у якій більшість із нас брала участь, залишається суцільною загадкою. По-перше, звідки що взялося? – адже ще навесні 2013-го ми всі вважали, що українці не вийдуть на Майдан, бо роз-чаровані, бо їх надурять, бо революції роблять романтики, а використовують негідники, бо всі тільки сидять в Інтернеті… Усі так казали, і всі зустрілися на Майдані. По-друге, хто насправді керував Майданом – ті, що на сцені, ті, що за сценою, чи ті, що стояли перед сценою? Чому ми втратили Крим, але зберегли Одесу й Харків? Ну й нарешті, хто насправді переміг на Майдані? Ці та ще десятки питань залишаються недослідженими, попри те, що книжки про Революцію, слава Богу, виходять.
Працюючи два роки у телепроекті журналістських розслідувань «Брат за Брата», ми отримали дуже важливий досвід, який вирішили застосувати для дослідження недавніх подій в Україні. І взяли на себе працю поспілкуватися з людьми, які мали безпосередній стосунок до рішень, які ухвалювалися на Майдані, і можуть відкрити нашому погляду таємні механізми, що діяли там. Звісно, важливі персони, які сьогодні сидять у високих кабінетах, не скажуть нам правди – версію Революції для них творять їхні ж таки піарщики. Тому ми звернулися до тих, у кого рот не зайнятий шматком владного пирога, до тих, хто може і хоче розповісти правду.
Ми маємо репутацію людей різких та конфліктних. Але чомусь ті зі знайомих, хто зараз не при владі, залюбки спілкуються з нами на різні важливі теми, а от давні товариші, котрі потрапили на високі посади, одразу забу-вають номери наших телефонів. Та й який сенс дзвонити їм, коли правди все одно не почуєш? У той час, коли ба-гато важливих свідків сьогодні готові розповісти все, як було, бо розуміють, що коли всі ми не зробимо з Револю-ції належних висновків, нам знову доведеться готувати коктейлі Молотова.
Звісно, правда – річ відносна. Кожен бачить її по-своєму. І для того, щоб наше розслідування не вийшло однобоким, ми одночасно звернулися до людей, які одне одного, м’яко кажучи, не аж як люблять. Наприклад, до «фашиста і антисеміта» Олега Тягнибока та колишнього керівника Адміністрації Ющенка Олега Рибачука – «ґрантоїда» та «агента Держдепу». До «провокатора» Олександра Данилюка, який захоплював міністерства, та іншого «провокатора» Дмитра Яроша, лідера ще одних «фашистів» – Правого Сектору, до «піарщика і скандаліста» художника Сергія Пояркова, який був одним з організаторів Автомайдану, та «модного» поета Сергія Жадана, який отаманив у Харкові. Згадані люди не мають одне до одного великих симпатій – ба навіть більше, часто відкрито ворогують. Але це насправді є великою перевагою. Саме завдяки їхній ворожнечі ми й отримаємо максимально збалансовану картину української Революції, без тенденційності та упередженості.
Таємні файли Майдану нам розкривали безпосередні учасники подій. Секрети Верховної Ради – її тодішній віце-спікер Руслан Кошулинський, фінанси Майдану – Ігор Кривецький, головний фінансист «Свободи», про Крим розповів кримськотатарський українець, чи то пак, український киримли Рустем Аблятіф, який із перших днів Майдану й до останнього потягу з Сімферополя боровся за Крим, про розгін Євромайдану – його комендант Вадим Васильчук, один із тих, хто прийняв міліцейські кийки на себе, про бульдозер на Банковій – Іван Філіпович, який його тоді «здобув», про вбивство Нігояна – одеський лікар Віталій Лісничий, який під кулями вино-сив того з передової, про спалення Профспілок в Одесі – один із його застрільників Костянтин Василець.
Кожного свідка ми вам відрекомендуємо, як це і має бути при розслідуванні. А ви вже самі вирішуйте, наскільки він є важливим. Для нас головним залишається те, що всі вони говорять правду – це видно із зіставлення їхніх слів з інформаційними повідомленнями, зі свідченнями інших учасників та й із нашими особистими спогадами.
Ну а висновки? Висновки робіть самі. Ми навмисне розбили книжку на розділи, кожен з яких стосується окремої важливої теми, і в кожному з них намагаємося виявити головну пружину, яка штовхала події.
Отже, відкриваймо перший файл і починаймо досліджувати разом.