Горст Йорн Лієр. Потайна кімната. Уривок з роману

Йорн Лієр Горст
Потайна кімната

Роман
Переклад з норвезької Наталії Іваничук

Jørn Lier Horst
Det innerste rommet

ISBN 978-966-688-044-7.

Copyright © Jørn Lier Horst, 2018
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2019
© Наталія Іваничук, переклад, 2019

Уривок з роману

1.

За три хвилини десята година ранку, 18 серпня.
Вільяма Вістінґа провели до великого офісу. Він собі уявляв його зовсім інакше: масивні меблі, червоне дерево, шкіряна оббивка. Насправді кабінет був обставлений дуже просто й практично. Тут домінував письмовий стіл з високими штабелями тек із документами. Стілець з потертими побічницями. Навколо комп’ютерного монітора — різного розміру родинні фото в рамках.
Та сама жінка, що зустріла його в приймальні, завела в кабінет, розставила на столику перед невеликим диваном філіжанки, склянки, карафку з водою й кавник.
Вістінґ визирав у вікно, доки вона поралася. Сонце вже високо підбилося на небі. Вулиця Карла Югана дедалі більше заповнювалася людьми.
Жінка з приймальні кивнула, усміхнулася і вийшла з кабінету, тримаючи порожню тацю перед грудьми.
Менш ніж дві години тому його запросили на аудієнцію. Раніше він ніколи не зустрічався з генеральним прокурором особисто. Слухав на одному семінарі його доповідь про якість слідчої роботи, але ніколи не знайомився і не вів розмов.
Юган Улав Люнґ був кремезним і високим на зріст.
Сивий, з квадратовим обличчям. Зморшки й крижано-блакитні очі надавали йому суворого вигляду.
— Сідайте, будь ласка, — запросив він жестом.
Вістінґ сів на диванчик під стіною.
— Кави?
— Так, дякую.
Генпрокурор налив каву у філіжанку. Рука тремтіла, але не від хвилювання; то було якесь старече тремтіння.
Юган Улав Люнґ був старший за Вістінґа на десять років.
Прослужив у прокуратурі двадцять один рік. У час, коли всі відомі поліцейські структури піддавалися змінам та реформам, Люнґ, здавалося, репрезентував щось одвічно надійне й постійне. Він був не з тих, хто відразу міняв курс на пораду консультантів, котрі хотіли б провадити публічну діяльність за правилами ведення бізнесу.
— Дякую, що ви відразу змогли прийти, — сказав генпрокурор.
Вістінґ взяв філіжанку з кавою, кивнув. Він не знав, навіщо його покликали, але відчував, що йтиметься про якусь дуже делікатну інформацію.
Генпрокурор налив у склянку води, відпив ковток, так ніби йому треба було прочистити горло.
— Бернгард Клаусен помер на вихідних, — почав він.
Десь у животі Вістінґа зрушився з місця камінь тривоги й поганого передчуття. Бернгард Клаусен був колишнім політиком норвезького парламенту Стуртинґу від Робітничої партії, який займав міністерські посади в різних урядах. Вийшовши на пенсію, більшу частину теплої і світлої пори року він проводив у Ставерні. У п’ятницю йому стало погано в одному з ресторанів на
узбережжі. Його забрала швидка. А в суботу офіс партії офіційно повідомив про його смерть у віці 68 років.
— Сказали: зупинка серця, — прокоментував Вістінґ. — Є підстави підозрювати щось інше?
Генпрокурор спроквола похитав головою.
— У шпиталі в нього стався другий інфаркт. По обіді проведуть рутинний медичний розтин, але все свідчить про природну смерть.
Вістінґ сидів з філіжанкою кави в руці, чекаючи на продовження.
— Учора ввечері мені зателефонував секретар партії, — вів далі генпрокурор. — Він був у шпиталі на момент смерті Клаусена.
Йшлося про Вальтера Крума.
— Після загибелі сина у Клаусена зовсім не залишилося близьких родичів. Вальтер Крум подбав про особисті речі. Серед них знайшовся і ключ від літнього будинку в Ставерні.
Вістінґ знав, де розташована дача. Коли Клаусен іще перебував на посаді міністра закордонних справ, вона була в охоронному списку поліції. Будинок стояв на самому краю дачного ареалу в підніжжі Джмелиної гори, і звідти, насправді, було ближче до Гельґеруа, ніж до Ставерна.
— Він поїхав учора до маєтку — перевірити, чи замкнені двері й зачинені вікна, глянути, чи не завалялись якісь папери, дотичні до партійної діяльності. Хоч Клаусен і пенсіонер, проте належав до групи радників партійного керівництва.
Вістінґ випростав спину.
— І що він знайшов?
— Дача — старий, просторий дім, — розповідав генпрокурор, ніби навмисне розтягуючи час, перш ніж дійти до суті справи. — Його ще в 50-х роках збудував тесть Клаусена. Потім Бернгард Клаусен допомагав його розширяти. Ви ж знаєте, перш ніж повністю присвятити себе політиці, він працював теслею та арматурником.
Вістінґ кивнув. Бернгард Клаусен належав до старої партійної гвардії і був одним з провідних діячів РП, котрі мали робітниче походження. Профспілкова діяльність пробудила в ньому інтерес до політики.
— Дім будували з думкою про велику родину, про дітей і онуків. Загалом шість спалень! — генпрокурор розправив складку на сірих костюмних штанах. — Одна зі спалень була замкнена. Крум відчинив її. То була найкрихітніша кімнатка з лише одним двоярусним ліжком. На обох лежаках громадилися картонні коробки. Не знаю, скільки… Вальтер Крум оглянув їх. Вони були напхом напхані грошима. Банкнотами…
Вістінґ зовсім випростався. Слухаючи розповідь генпрокурора, снував собі різні здогади, але такого повороту не сподівався.
— Коробки, повні грошей? — перепитав він. — Про що саме йдеться? Скільки грошей?
— Закордонна валюта. Євро й долари. Приблизно по п’ять мільйонів кожного виду валюти.
Вістінґ розтулив рота, підбираючи слова.
— Десять мільйонів крон?
Генпрокурор похитав головою.
— П’ять мільйонів євро і п’ять мільйонів доларів, — виправив він.
Вістінґ подумки перевів у крони. Загалом ішлося про майже вісімдесят мільйонів крон.
— Звідки вони взялися?
Генпрокурор розвів руками, даючи зрозуміти, що для нього це теж загадка.
— Тому я й попросив зустрічі з вами. Хочу, щоб ви з’ясували походження цих грошей.
У кабінеті запала тиша. Вістінґ задивився у вікно, на Кафедральний собор Осло.
— Ви добре знаєте місцевість, — продовжив генпрокурор. — Дача належить до вашого поліційного округу, до того ж ви маєте необхідні навички. Йдеться про конфіденційне розслідування. Справу величезної ваги.
Бернгард Клаусен сидів чотири роки в кріслі міністра закордонних справ й очолював комітет оборони. Тут може йти мова про національні інтереси.
Вістінґ задумався, що все це могло означати. Від Клаусена залежали остаточні вирішення питань, які впливали на міжнародні відносини Норвегії з іншими державами.
— Я попросив головного поліцмейстера звільнити вас від усіх інших обов’язків, не називаючи причин, — генпрокурор підвівся. — Ви отримаєте вільний доступ до всіх ресурсів, фінансових і інформаційних. Ваше розслідування матиме найвищий пріоритет у криміналістичних лабораторіях Кріпоса.
Він підійшов до столу, взяв великий конверт.
— А де гроші зараз? — поцікавився Вістінґ.
— Досі в маєтку, — відповів генпрокурор, простягаючи йому конверт.
Вістінґ відчув у пальцях під папером зв’язку ключів.
— Я хотів би, щоб ви зібрали невелику групу кваліфікованих фахівців й очолили це розслідування. Крум поінформував Ґеорґа Гімле. Ґеорґ був прем’єр-міністром, коли Клаусен сидів в уряді. Більше ніхто нічого не знає.
Хай так і буде.
Вістінґ підвівся, збагнув, що розмова підійшла до кінця.
— Маєток оснащений сигналізацією ще відтоді, як Клаусен був міністром. Встановлено новий код для алярму вдома і на дачі. Там усе є, — пояснив генпрокурор, показуючи на конверт. — Насамперед раджу подбати про гроші!

180.00 150.00Додати у кошик