Горст Йорн Лієр

Слідство в мережі

Роман

Пер. з норвезької Наталія Іваничук

Jørn Lier Horst

GRENSELØS

Київ : Нора-Друк, 2023. — 400 с. — серія «Морок».
ISBN 978-966-688-107-9.

Поліція отримує повідомлення, що на узбіччі вже кілька тижнів стоїть покинуте авто, майже заметене снігом. Коли його відкривають, усередині знаходять дещо таке, що викликає здивування. Водночас з інспектором Вільямом Вістінґом зв’язується лідерка онлайнової групи, яка займається неформальним розкриттям справи про вбивство: смерть австралійської туристки Рубі Томпсон. Одна з найактивніших учасниць групи, Астрія, родом з Норвегії, оголошує, що наближається до розгадки таємниці, і раптово зникає з мережі. Вістінґ неохоче долучається до аматорського розслідування, але невдовзі цілком поринає у справу, де багато зв’язків і підказок, але їхня природа невизначена.
Перша книжка нової трилогії про Вільяма Вістінґа занурює читача в напружене полювання на вбивцю із застосуванням сучасних технологій.

Copyright © Jørn Lier Horst, 2021.
© Наталія Іваничук, переклад українською, 2023.
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2023.

ISBN 978-966-2961-38-6 (cерія)
ISBN 978-966-688-107-5 (палітурка)
ISBN 978-966-688-108-6 (epub)

330.00₴Add to cart

1

Електронний лист вигулькнув на екрані о 15.37, у п’ятницю, восьмого грудня.
Вільям Вістінґ очікував відповіді від окружного суду. Більшу частину дня він провів у камері попереднього ув’язнення, на судовому засіданні з обрання запобіжного заходу. Поліційний прокурор просив про чотири тижні утримання під вартою. Вістінґ чекав на результат.
Повідомлення на екрані стосувалося іншого.
То був лист-копія. Його переслали чотирьом адресатам, перш ніж Міккельсон з кримінального відділу надіслав листа Вістінґові.
Тема листа англійською. Запит про ймовірний інцидент або нещасний випадок.
Вістінґ глянув на годинник і зрозумів, що старший інспектор кримінального відділу напередодні вихідних позбувався зайвої інформації на своєму «столі». Лист був з короткою приміткою: Відповісти на місцевому рівні.
Відправниця оригіналу, Мішель Норріс, вказала свій телефон. Вона писала, що стурбована зникненням своєї френдеси по чату, яка не виходить на зв’язок від 30 листопада. Раніше вони спілкувалися в інтернеті по кілька разів на день, а тоді вона раптом пропала.
В інтернет-форумі приятелька підписувалася ніком «Астрія». В особистих даних вказувала норвезьке громадянство і вік ― 32 роки. Мішель провела особисте розслідування і з’ясувала, що жінка, швидше за все, живе в Ставерні. Вона просила контакти місцевої поліції, хвилюючись, що з приятелькою могло щось статися.
Такі повідомлення не рідкість. Вони надходили в різних формах, з різним особистим підґрунтям, але цього разу все було інакше. Відправниця нічого не знала про свою зниклу інтернет-співрозмовницю.
Вістінґ іще раз перечитав лист. Він би знав, якщо б за останній тиждень якась тридцятидворічна жінка потрапила в ДТП, та все ж перевірив реєстр. У поліцію надійшли повідомлення про два випадки з летальним результатом. Смерть від передозування одного відомого наркомана. Матеріали лежали в стосику інших справ у кабінеті Вістінґа, чекаючи своєї черги. Другий випадок ― суїцид. В обох випадках померлими були чоловіки.
У реєстрі зафіксовано чимало нещасних випадків. Більшість із них – дорожньо-транспортні пригоди через перший у цьому році снігопад й один випадок на виробництві ― чоловіка в порту затиснуло між агрегатом і контейнером. Іще один ― на сміттєпереробному заводі, де жінці на руки хляпнула кислота.
Нічого, що могло б стосуватися запиту від Мішель Норріс.
На екрані з’явився лист з окружного суду. Суд присудив обвинуваченому чотирнадцять днів арешту й повідомив адвоката про обмежене проведення розслідування у різдвяні й новорічні дні, підкресливши, що було б несправедливо утримувати людину під вартою під час свят.
Для обвинуваченого вже зарезервували місце в камері в’язниці Рінґеріке. Вістінґ виписав ордер на конвоювання і повернувся до листа Мішель Норріс. Написав їй коротку відповідь англійською, заспокоїв, мовляв, згідно з його розслідуванням, ніщо не вказує на те, що з її приятелькою трапилася біда.
Вістінґ відіслав відповідь і вийшов із системи.
Надворі знову повалив сніг.
Він зняв куртку, яка висіла на гачку за дверима, обмотав шию шаликом.
Перш ніж зачинити двері кабінету, Вістінґ кинув погляд на комп’ютер і подумав, що варто було б у листі до Мішель додати: не сталося нічого такого, що давало б підстави для хвилювання, у кожному разі, нічого, про що не знав би він чи поліція.

2

Машина важко дудніла дорогою. Плуг зішкрябував товстий килим білого снігу й відкидав його високими кучугурами на узбіччя.
Арнт Скарет крутив кермом, перемикав передачі. Дорога через ліс Аскескуґен була вузькою. Старі краї відгорнутого снігу присипало свіжим, подекуди кучугури знову сповзли на дорожнє полотно. Великі сніжинки тріпотіли в темряві перед фарами. В оранжевому світлі ліхтаря на дашку вони здавалися іскорками. Мокрий сніг налипав на лобове скло, його раз по раз згортали «двірники». Один із двірників уже стерся і розмазував каламуть. Але Арнт Скарет добре знав дорогу, йому не конче було бачити леміші, щоб орієнтуватися.
З автомобільного радіо лилася тиха музика. The Boss. We learned more from a three-minute record than we ever learned in school[1].
Далеко попереду зблиснули фари авта. Арнт Скарет скинув швидкість і з’їхав трохи праворуч. Гілки шкрябали бік величезної снігоприбиральної машини. Яскраве світло зустрічних фар засліплювало, він нічого не бачив попереду себе, доки вони не розминулися.
Арнт знову був сам на нічній дорозі.
Правою рукою намацав термос-горнятко.
Порожнє.
Доведеться почекати, доки зможе його наповнити на зручнішому відтинку дороги.
Перед виїздом на дорогу Гельґеруаваєн назустріч йому з’явилося ще одне авто. Невеличкий фургон без однієї фари спереду.
На перехресті біля Фолдвіка він пригальмував і звернув ліворуч. Ланцюги на колесах вгрузали в засніжений асфальт. Лисиця перебігла дорогу. Повернула голову до фургона. У лисячих зіницях зблиснули вогні фар. Лисиця стрибнула вбік і зникла в хащах.
У «кишеньці» автобусної зупинки біля Манвіка досі стояв старий «фольксваґен кадді». Арнт бачив його ще першого свого виїзду на розчистку дороги. Зараз його замело снігом по самий дах.
Арнт Скарет звернув до «кишеньки», підкотився ззаду до авта. Важко було визначити, з’їхав пікап сам через якусь дорожню пригоду чи його зсунули набік, щоб не заважав руху. Хай там як, а його непросто буде повернути назад на дорогу. Сніг обліпив авто звідусіль.
Арнт стиснув горнятко між колінами, відгвинтив накривку. Потім потягнувся по термос на сусідньому сидінні й налив собі кави.
Термометр на панелі приладів показував –3 надворі. Останньої доби трохи потепліло. Якщо не розпогодиться, є небезпека, що сніг перейде в дощ.
Після двох ковтків захотілося до вітру. Арнт зіскочив з кабіни й сховався за лемішем. Теплий струмінь глибоко протопив сніг. Він підвів очі на ліс. Дерева при дорозі стояли мов у шуби закутані. Далі нічого не видно.
Повз нього проїхав автобус. Арнт поправив штани, обтер руки снігом.
«Кадді», який наполовину стирчав з кишеньки, був з довгим багажним відсіком. «Кадді Максі». Один з братів Гофштайнів мав такого, але то було давно.
Арнт Скарет працював у дорожній службі майже сорок років. Бувало, знаходив крадені автомобілі. Тут теж міг бути такий випадок.
Він узяв у кабіні ліхтарик і, спотикаючись, побрів глибоким заметом до авта. Коли заходився розчищати передню шибу, сніг почав відвалюватися клаптями. Він посвітив усередину, придивляючись крізь укрите інеєм скло.
Пікап був порожній. Він спрямував промінь ліхтарика на рульову колонку й замок запалювання. Ключів не побачив, але й дротики начеб не стирчали, як це буває, коли злодій заводить авто без ключа.
На дзеркалі заднього огляду висів хрестик, на пасажирському сидінні лежав пластиковий пакет. Промінь світла помандрував салоном. На підлозі ? килимок і кілька порожніх пляшок.
Багажний відсік без вікон зачинений. Арнт Скарет обійшов автомобіль ззаду, посмикав дверцята. Замкнені. Він нахилився, стер сніг з номерного знака. Не дивно, що авто зазнало аварії, подумав він.
Арнт знову обійшов авто, помацав задні колеса. Геть зношені літні шини. Навіть повний привід не допоміг. Він похитав головою. Вочевидь, автомобіль простоїть тут до весни, якщо ніхто його не відбуксирує.

3

Шість шматочків замороженої піци, яку він спік напередодні ввечері, лежали в нижній шухляді заморозника. Вістінґ вийняв три й поклав на тарілку.
Доки піца розігрівалася у мікрохвильовій пічці, він стояв біля вікна й дивився надвір. Кілька дітей каталися на пластмасових санчатах-дошках.
У будинку Ліне не світилося. Вона поїхала на три дні, мала повернутися завтра. Коли перестане сніжити, він піде розчищати сніг на під’їзній доріжці, щоб Ліне могла заїхати автом.
Вістінґ відніс тарілку з піцою у вітальню. У будинку було тихше, ніж зазвичай. Сніг приглушував звуки ззовні. Увімкнув радіо, аби лише позбутися відчуття самоти.
Попоївши, взяв айпад, щоб погортати інтернет-газети. Доки читав, клацання пошти сповістило про надходження нового листа. Знову від Мішель Норріс ? відповідь на його повідомлення, надіслане годину тому, однак тема змінилася на Regarding Astria[2].
У листі вона дякувала за швидку відповідь і писала, що ще до виходу на зв’язок із ним вона за допомогою онлайн-перекладача переглянула всі заголовки регіональних інтернет-видань, однак нічого не знайшла про свою приятельку.

Хочу тим часом викласти деяку додаткову інформацію з обґрунтуванням моєї тривоги, ? писала вона.
Я познайомилася з Астрією в інтернет-спільноті, яка розслідує убивство 16 квітня Рубі Томпсон у Сан Хуан де Паламос в Іспанії. Рубі була моєю подругою. Над пошуком убивці працювала місцева поліція Жирони, однак безрезультатно. Три місяці тому я відкрила краудсолвінґ-сайт[3], де зібрала всю доступну інформацію про вбивство Рубі. Хотіла через соціальні мережі знайти контакти людей, які могли б щось знати, а також залучити досвід окремих осіб. Відгукнулися понад сотню користувачів, не претендуючи на жодну компенсацію чи оплату. Найактивнішим було ядро приблизно з десяти осіб. Астрія ? серед них. Вона опрацьовувала багато фотоматеріалу. Останнє її повідомлення в групі було про те, що вона знайшла щось цікаве, але потребує часу для висновків.
Більшість користувачів форуму анонімні. У своєму профілі Астрія написала, що вона норвежка, 32 роки, має освіту аналітика й працює у галузі моделювання виробничих процесів у промисловості. З розмов випливало, ніби живе сама, не одружена. Розповідала, що родина мешкає у літньому будинку в Паламосі. Вона приїжджала туди на Великдень, коли вбили Рубі, і натрапила на форум, розшукуючи відомості щодо цієї справи. Ім’я «Астрія» запозичила, вочевидь, з грецької міфології. Електронну адресу (realAstria@gmail.com), яку вона подавала, ніде в мережі знайти не вдалося.

Мішель Норріс додала фото з форумного профілю Астрії. Один із членів спільноти проаналізував фотографію і дійшов висновку, що вона зроблена в Ставерні.
Як документ, було також долучено фото вулиці з ресурсу «ґуґл-карти». Зображені будинки такі самі, як на фото профілю, але зроблені з іншого ракурсу. Вістінґ упізнав район порту літнього дощового дня. Жінка на світлині була вдягнена в шорти, зюйдвестку, дощовик і гумові чобітки. Камера не зафіксувала очі, бо жінка натягнула темно-зелену зюйдвестку низько на чоло.
Вістінґа зацікавило, звідки здогад, що фото знято в Ставерні. Взявся роздивлятися тло. Можна було розгледіти кам’яну вежу на острові Цитадель. Це ― орієнтир, однак лише для тих, хто живе у місті або ж там бував. Позаду вежі, на рейді в фіорді, видніються кілька вітрильників. Затоку саме перепливав старий пасажирський пором, який курсує влітку до островів.
Вістінґ пальцем збільшив зображення, щоб прочитати напис на стерновій рубці: M/S Viksfjord.
Він поґуґлив назву й отримав довгий список збігів, усі вели в Ставерн.
Насамкінець Мішель Норріс завважила: хоча світлину й зроблено в Ставерні, це зовсім не означає, що Астрія там мешкала. Вона знову наголосила на своїй стурбованості долею приятельки й запитала, чи міг би Вістінґ допомогти в розслідуванні.
Він іще раз перечитав лист. Деякі терміни були незнайомими. Наприклад, краудсолвінґ. Йому доводилося чути про краудфандинґ, форму публічного фінансування, коли багато людей збирають кошти для реалізації якогось проєкту. Мішель Норріс організувала щось подібне. Вона відкрила сайт для так званих слідчих громадян, які могли б посприяти з’ясуванню обставин убивства подруги. Те, що вони розгадали, де було знято фото, свідчило про їхню певну компетентність.
Такий принцип згуртування детективів-аматорів нагадував телепрограми, де обговорювали нерозкриті кримінальні справи й демонстрували записи з відеокамер. Вістінґ мав чималий досвід щодо останнього. Незалежно від якості зйомки, завжди знаходився хтось, хто міг сказати, що за авто і якої моделі потрапило в об’єктив камери, хто був виробником одягу, чи навіть ідентифікувати особу за манерою ходи.
Вістінґ роздумував над отриманою інформацією. Вочевидь, жодних підстав для занепокоєння. Норвегія не така велика, щоб про якесь убивство змовчали засоби масової інформації. Зникнення на понад тиждень тридцятилітньої жінки ― добрий матеріал для газет. Однак у пресі не було ніяких повідомлень.
Доведеться трохи понишпорити, щоб з’ясувати особу Астрії. Якщо в дискусійному форумі зафіксовано IP-адресу її комп’ютера, це вже крок уперед. До того ж, Мішель Норріс згадала про літній будинок її родини. Там теж можна щось намацати.
Вістінґ сів писати відповідь. Електронна адреса Мішель Норріс закінчувалася на au. Він чомусь думав, що вона іспанська, але ні. Мішель дала й свій номер телефону. Вістінґ поґуґлив код країни, і виявилося, що телефон зареєстрований в Австралії.
Він глянув на годинник. Надворі пізня ніч.
Вістінґ задав новий пошук: Рубі Томпсон і назву міста, де її вбили. Найактуальніші збіги вказували на іспанські онлайн-видання, але в списку знайшлися і статті англійською в австралійських медіа.
Рубі Томпсон була молодою жінкою дрібної статури з білявим волоссям, округлим обличчям і гарними блакитними очима, родом з міста в Південній Австралії. Вона саме подорожувала Європою, коли її тіло знайшли на іспанському пляжі. Заарештували туриста-одинака, з яким дівчина познайомилась у мандрах, але через три тижні утримання в камері попереднього ув’язнення його відпустили.
Вістінґ перечитав багато статей, проте достатньої інформації не знайшов. Паламос був маленьким містом на узбережжі Середземного моря, на північному сході Іспанії, за годину їзди до французького кордону.
Двадцятип’ятирічну Рубі Томпсон рано-вранці знайшов один із серфінгістів. Її тіло викинуло на берег, тож причиною смерті визнали насамперед утоплення. Насправді ж її задушили. Остання публікація вийшла три тижні тому. В ній ішлося про те, що іспанська поліція досі не має підозрюваного.
Серед результатів пошуку вигулькнув сайт Мішель Норріс. Вістінґ спробував зайти на сторінку, але мусив удовольнитися лише описом спільноти. Щоб брати участь у дискусії, треба було створити власний профіль і попросити доступ.
Він повернувся до поліційної системи, перелопатив усі рапорти про зниклих, усі зареєстровані самовбивства за останній тиждень, але нікого не знайшов, хто підходив би за віком і статтю. Перевірив звіти дорожньо-транспортних пригод і пожеж із жертвами, а також справи з усієї країни за кримінальним кодом 9701 ― підозріла смерть. Тобто така, яка виявлялася раптовою або несподіваною і передбачала проведення поліційного розслідування задля виключення факту злочину. В одному такому випадку йшлося про наркомана, який буянив у автобусі в Гедмарку. Врешті-решт, водій висадив його. Наступного дня чоловіка знайшли замерзлим на смерть на узбіччі.
Ознайомлення зі справами зайняло майже годину, але висновок не залишав сумнівів: Астрії, чи як там її звали насправді, не було серед згаданих жертв.
Він надіслав Мішель доволі офіційну відповідь, запитав про IP-адресу і попросив надати конкретні дані про родину Астрії та її літню резиденцію в Іспанії. Потім одягнувся і пішов прибирати сніг.

[1] Ми дізналися більше з трихвилинного запису, ніж за всі роки в школі (англ.).

[2] Стосовно Астрії (англ.).

[3] Тут: сайт, на якому багато людей збираються разом, щоб запропонувати колективне вирішення якоїсь проблеми.

330.00₴Add to cart