Лалюм Ганс Улав. Мухолюдці. Уривок з роману

Лалюм Ганс Улав
Мухолюдці. Роман / Ганс Улав Лалюм; пер. з норв. Н. Іваничук. — Київ : Нора-Друк, 2025. — 304 с. — серія «Морок».

ISBN 978-966-688-168-0 (Тв. обкл.)

400.00₴Add to cart

Перша книжка захопливої серії кримінальних ретро-романів занурює читачів у норвезьку історію, у світ обману та зради, помсти і найпохмуріших убивств.
Осло, 1968 рік. Амбітного молодого детектива, старшого інспектора Колбйорна Крістіансена, викликають до багатоквартирного будинку, де знайшли вбитого чоловіка. Жертва, Гаральд Олесен, був легендарним героєм Опору під час нацистської окупації, і спочатку важко уявити, хто міг би бажати його смерті. Але коли детектив починає розслідування, все вказує на те, що вбивцею міг бути один із мешканців цього будинку. Невдовзі, за допомогою Патрісії — молодої жінки, прикутої до інвалідного візка після жахливої аварії, — Крістіансен почне розплутувати павутиння брехні, що оточує сусідів жертви, кожен із яких, схоже, мав свої причини ненавидіти Олесена. Розслідування приведе до темних подій, що відбувалися під час Другої світової війни…
УДК 82-31

Copyright © CAPPELEN DAMM AS, 2010.
© Наталія Іваничук, переклад, 2025.
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2025.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ:

Загадкове вбивство на Кребсґате, 25

І

4 квітня 1968 року було останнім четвергом перед великодніми вакаціями. В обід, на самоті, я відсвяткував шматочком торта не такий уже й незначний тримісячний ювілей переїзду в новий великий офіс у головній поліційній управі на вулиці Мьоллерґата, 19. Дата найбільше запам’яталася тим, що того вечора на балконі в Мемфісі в Теннессі застрелили борця за громадянські права Мартіна Лютера Кінґа, що викликало в США потужну хвилю расових заворушень.
Інша подія не так часто згадується в підручниках історії, однак вона мала значно більше значення для мене та багатьох дотичних людей — майже одночасно скоєне вбивство на Торшгов в Осло. У четвер 4 квітня 1968 року в моєму домі на Геґдегауґен о пізній годині задзвонив телефон. Збуджений голос, затинаючись і збиваючись, хотів упевнитися, чи він справді додзвонився до «старшого інспектора Колбйорна Крістіансена». Захеканий констебль Асбйорн Еріксен зателефонував перед одинадцятою вечора й повідомив, що у своєму помешканні на Кребсґате, 25 застрелено літнього чоловіка. За словами схвильованого Еріксена, вбивство сталося «за надзвичайно загадкових обставин». Завжди вважав Еріксена доволі простуватим і водночас дуже кмітливим поліціянтом. Я весь напружився, ще перш ніж почув ім’я загиблого. Не встиг Еріксен сказати: «Це — Гаральд Улесен!», як я за кілька секунд вибіг у вечірню темряву й кинувся до авта.
У 1968 році Гаральд Улесен не був тим, кого нині називають елітою першого ешелону. Його ім’я з’являлося в головних газетах не частіше одного разу на кілька місяців. Але ми, ще зовсім молоді в повоєнні роки, дивилися на цього жилавого чоловіка з орлиним обличчям як на героя. Гаральд Улесен був у 30-х роках дуже відомим членом Робітничої партії. Національної слави зажив ближче до п’ятдесятки, як один із легендарних героїв руху Опору. Улесен дуже стримано розповідав про роки війни. Однак стриманість не надто сприяла розвіюванню чуток про його почасти авантюрні історії як лідера спротиву в його рідному регіоні. Після війни у нього з’явився шанс стати міністром Кабінету міністрів, він чотири роки засідав у Королівській раді. Займаючи високі урядові посади, Улесен здобув собі ім’я і став упізнаваним обличчям, доки в 1965 році в сімдесятирічному віці вийшов на пенсію. І ось, через три роки, колишній герой руху Опору й міністр Кабінету міністрів лежав убитий на підлозі свого помешкання.
Коли після двогодинного огляду місця злочину й опитування свідків я о першій ночі поїхав додому, то неохоче мусив визнати доречність висновків констебля Еріксона. Ми мали труп, місце злочину й беззаперечне вбивство. Але нам бракувало не лише мотиву, знаряддя вбивства й підозрюваного. Ми також не мали уявлення, як злочинцеві вдалося вислизнути з помешкання жертви після смертельного пострілу.

ІІ

Якщо дивитися на фасад, будинок на Кребсґате, 25 у Торшгові був доволі звичайною триповерховою цегляною кам’яницею. Літня дружина консьєржа, яка зустріла мене біля вхідних дверей, розповіла, що будівлю продали й відремонтували три роки тому. У під’їзді встановили простенький ліфт, у кожній квартирі обладнали ванні кімнати. В усьому іншому споруда не зазнала змін з 20-х років: сіра, велика й похмура. Мені на мить здалося, що й кам’яниця, і дружина консьєржа ніби живцем узяті з роману Оскара Бротена «Вовче лігво».
Драма на Кребсґате, 25 у четвер, 4 квітня 1968 року, вочевидь, сталася десь о чверть на одинадцяту вечора. У помешканні на третьому поверсі пролунав постріл, який почули аж на першому поверсі. Сусід Улесена з помешкання 3В саме йшов додому, спинився на приятельську розмову з одним із сусідів першого поверху. Коли в 3А, у помешканні Улесена, гримнув постріл, обидва щодуху кинулися туди. Двері до помешкання були замкнуті, зсередини не долинало жодного звуку. Через дві хвилини до перших двох сусідів, залишивши вдома дружину і маленького сина, приєднався мешканець з другого поверху. Потім нагору вибігла дружина консьєржа. Один мешканець першого поверху пересувався на інвалідному візку, тож піднявся ліфтом іще на кілька хвилин пізніше. Остання з восьми дорослих мешканців, молода шведка, не виходила з квартири, доки через півгодини в її двері не подзвонила поліція.
Двері до помешкання Гаральда Улесена сусіди могли б відчинити лише генеральним ключем консьєржки. Після короткої дискусії вони вирішили не заходити, а дочекатися констебля Еріксона, який прибув через пів години. Їхні припущення щодо стрілянини виявилися необґрунтованими. Ні ознак життя, ні зброї не знайшли. Гаральд Улесен лежав на підлозі у вітальні з вогнепальною раною в лівій половині грудей. Куля пройшла крізь тіло й застрягла в стіні. Помешкання, за словами дружини консьєржа, мало такий самий вигляд, як під час її останніх відвідин, — ні зброї, ні вбивці.
Відсутність зброї, звісно, спростовувала теорію самовбивства. До того ж, не було й сліду сторонньої людини, а також ніяких ознак того, як убивця міг зникнути. Помешкання Гаральда Улесена було простою й практичною трикімнатною квартирою, з ванною і кухнею, але без балкона. Вікна на висоті дев’ятьох метрів навряд чи могли послужити шляхом для втечі. Всі примарні ідеї про втечу пожежними сходами чи за допомогою альпіністського спорядження теж не отримали підтвердження, бо вікна були замкнені зсередини.
Єдиною реальною можливістю залишалися вхідні двері. Якщо вбивця, він чи вона, змогли увійти, то, теоретично, могли так само вийти. Англійський замок замикав двері автоматично, запобіжний ланцюжок не почеплений. Однак відразу поставало питання, як злочинець міг вийти з квартири за ті кілька секунд між пострілом і моментом, коли збіглися перші сусіди. Друге питання — яким чином убивця зумів вийти з будинку. Третій поверх був останнім у будівлі, єдиний шлях униз — сходи або ліфт. Якби він утікав цим шляхом, зустрів би мешканців, які бігли догори. Перші двоє сусідів надали один одному алібі. Можливість змови між ними не мала ніяких підстав через відсутність зброї та брак часу, доки надбігли решта. Всі підтверджували, що ліфт стояв на першому поверсі за кілька хвилин до пострілу і після нього. Ліфт стояв порожній, коли повз нього проходила дружина консьєржа й коли в нього закотився сусід-інвалід. Неможливо припустити, що хтось спустився ліфтом і непоміченим прослизнув повз консьєржку й сусідів.
Наявні сили поліції від о пів на дванадцяту ретельно обшукали всі помешкання, не знайшовши ні зброї, ані жодних підказок, які допомогли б пояснити це загадкове вбивство. Дружина консьєржа отримала платню за чотиригодинне прибирання помешкання Улесена на минулих вихідних і сумлінно виконала свою роботу: відбитків пальців, окрім її та Гаральда Улесена, не знайшли.
Я тим часом міркував, чи не таїться розгадка в тому, що вбивці ніколи й не було в квартирі, а стріляв він з рушниці з іншого будинку. Це була одна з теорій за методом виключення. Однак вона розбивалася об той факт, що, судячи з усього, Гаральд Улесен у момент пострілу сидів або стояв під грубою стіною без вікон. Крім того, жодне з вікон не зазнало пошкоджень.
Крім мертвого чоловіка з діркою в грудях і кулі в стіні, ніщо не вказувало на драматизм ситуації. Гаральд Улесен лежав біля столу в вітальні, накритому для двох, з тортом і кавою. Він пив каву зі своєї філіжанки й залишив на ній відбитки пальців, друга філіжанка на протилежному кінці столу стояла неторкана. Скидалося на те, що Гаральд Улесен чекав на гостя. Однак ніщо не свідчило про особу того гостя чи про те, що гість і був убивцею.
Залишки запеченого м’ясного «зайця» стояли на кухонній плиті і в мийці. У холодильнику знайшли молоко, хліб і нарізку для сніданку на наступний день. На робочому столі стояло радіо, підключене до розетки. На стереопрогравачі лежала наготована платівка з виступом оркестру віденської філармонії. Імовірно, смерть у помешкання 3А на Кребсґате, 25 прийшла несподівано.
Близько першої ночі на 5 квітня 1968 року мені стало очевидно, що на місці злочину я вже нічого не знайду. Я поставив констебля нічним охоронцем третього поверху, ще одного залишив на вулиці перед будинком. Потім попросив якнайшвидше надати мені рапорт розтину і дані карного реєстру на всіх мешканців Кребсґате, 25. Опісля розігнав мешканців по домівках, попросив залишатися вдома й бути доступними для допиту вранці.
Ще того вечора я не мав сумніву, що з великою ймовірністю вбивцею був хтось із сусідів. Ніщо не свідчило, ніби в будинку побував чужий. На щастя, тоді я ще не знав, як важко буде виявити, з якої квартири вийшов убивця.

400.00₴Add to cart