Мішо Андре. Пограниччя. Уривок з роману
Мішо Андре
Пограниччя. Роман / Андре Мішо ; пер. з французької Р. Нємцев. — Київ : Нора-Друк, 2023. — 332 с. — серія «Морок».
ISBN 978-966-2961-38-6 (cерія)
ISBN 978-966-688-111-6 (палітурка)
ISBN 978-966-688-112-3 (epub)
Copyright © Éditions Québec Amérique inc. et Andrée A. Michaud, 2014.
© Ростислав Нємцев, переклад українською, 2023.
© Нора-Друк, видання українською мовою, 2023.
Дія роману відбувається в мальовничій місцевості на кордоні між Канадою і США. Це місцина у лісі, з великим озером, куди на літо з’їжджаються дачники. Атмосфера романтична, майже ідилічна. Молодь вечорами розважається у кемпінґу на озері. В центрі уваги завжди перебувають двоє яскравих дівчат-тінейджерок Заза і Сіссі — одна руда, друга — блондинка. Оповідь ведеться від імені молодшої за них 12-річної дівчинки, яка захоплюється двома старшими. І ось в один із днів Заза зникає. Все місцеве населення задіяне в пошуках, врешті її знаходять мертвою: вона потрапила в стару мисливську пастку. Смерть дівчини згуртовує громаду, чоловіки розчищають ліс від пасток, щоб зробити його безпечним для дітей, жінки влаштовують спільні обіди, кожен намагається виявити симпатію до сусідів. Але коли знаходять мертвою другу дівчину, атмосфера в селищі стає гнітючою. Тоді як смерть Зази могла бути нещасним випадком, смерть Сіссі — безсумнівне вбивство. Загострюється і конфлікт на мовному ґрунті — між франкомовними й англомовними жителями, всі підозрюють усіх. Розв’язка цієї драми стає повною несподіванкою як для поліції, так і для членів громади Пограниччя.
290.00₴Додати в кошик
Пограниччя — місцина, де тіні опираються найяскравішому світлу, анклав, чия густа рослинність зберігає спомин про незаймані ліси, які вкривали північноамериканський континент іще три чи чотири століття тому. Назва її походить від слова «границя», тобто кордон. Та при цьому жодна лінія розмежування не свідчить про належність цього місця до країни, відмінної від ось цих лісів помірної зони, що простираються від штату Мен у Сполучених Штатах до південного сходу району Бос у Квебеку. Пограниччя — територія без громадянства, нічийна земля, на якій є Пограничне озеро і гора Пастка Лосів, названа так мисливцями після того, як вони помітили, що лосі, які наважувалися переправлятись на західний берег озера, швидко втрапляли у пастку на крутому схилі цього кам’яного бескиду, що з незмінною байдужістю ковтає призахідні промені сонця. Пограниччя охоплює і багато гектарів лісу, який називають Пітерс Вуд, іменем П’єра Ландрі, трапера-канука [1], який облаштувався в цій місцині в сорокових роках, щоб уникнути війни, уникнути смерті на війні. А через десяток років кілька містян, керуючись чутками, вирішили звести у цьому раю дачі, що спонукало Ландрі шукати прихистку в глибині лісу, аж поки врода жінки на ім’я Меґґі Гаррісон не змусила його знову блукати біля озера і не виникли обставини, які перетворили його рай на пекло.
***
Цієї п’ятниці, 21 липня, діти вже давно спали, коли Заза Малліґан звернула на дорогу, що вела до будинку її батьків, мугикаючи «A Whiter Shade of Pale»[2] від гурту «Procol Harum» та «Lucy in the Sky with Diamonds»[3] у світлі мерехтливих вогників літа 1967 року. Вона багато випила, але це її не турбувало. Їй подобалось бачити, як предмети танцюють разом з нею, а дерева вночі стають хвилястими. Їй подобалась алкогольна млявість, дивні вихиляси нестійкого ґрунту, що змушувало її махати руками, як птах крилами, щоб зловити висхідний потік повітря. «Bird, bird, sweet bird»[4], ― наспівувала вона мелодію, яка не мала нічого спільного з піснею, мелодію п’яної дівчини, чиї довгі руки копіювали рухи альбатросів, птахів, що погойдувалися в інших небесах, над хлюпотливим морем. Довкруг неї все рухалося, все набувало примарного життя, аж до замка на вхідних дверях, у який вона ніяк не могла потрапити ключем. Та це не важливо, бо насправді в неї не було аж такого бажання заходити. Ніч була надто гарною, зорі надто яскравими. Тож вона повернула назад, перетнула обсаджену кедрами алею й пішла собі без усякої мети, аби лиш упиватися своїм сп’янінням.
За кілька десятків футів від кемпінґу вона звернула на Стежку Видри, де на початку літа цілувалася з Марком Маєром, перш ніж піти розповісти все Сіссі Морґан, своїй одвічній подрузі, подрузі в радості й горі, подрузі на все життя, по якому Маєр повзав слизняком. Непроханий спогад про його кволий язик, який намагався знайти її язик і весь час крутився, викликав присмак кислої жовчі, що підкотився до горла і який вона здолала, сплюнувши, трохи мазнувши по кінчиках своїх нових сандалів. Заточуючись, вона незграбно ступила кілька кроків, що викликало в неї дурнуватий сміх, і заглибилася в ліс. Було тихо, й жодний шерех не порушував спокою цього місця, навіть шурхіт її кроків по м’якому настилу. Раптом легкий подув вітру торкнувся її колін і позаду почувся хрускіт. Вітер, сказала вона до себе, wind on my knees, wind in the trees (вітер на колінах, вітер у вітті)[5], зовсім не дбаючи, звідки взявся той звук у повній тиші. При цьому її серце ледве не вискочило з грудей, коли у неї з-під ніг дременула лисиця, і вона заходилася трохи нервово реготати, думаючи, що ніч притягує страхи, бо ночі подобається бачити страх в очах дітей. Isn’t it, Sis? (Правда ж, Сіс?) ― прошепотіла вона, пригадуючи ті далекі дні, коли вони з Сіссі намагалися спровокувати фантоми, що населяли ліс: того ж Піта Ландрі, Танґари ― жінки, чиї червоні сукні приворожили Ландрі, а ще Шуґар Бебі, чий гавкіт долинав з вершини Пастки Лосів. Усі ці фантоми зникли кудись із голови Зази, а небесна чорнота оживила спогади про червону сукню, яка втікала поміж дерев.
Вона вже зібралася звернути на доріжку, що розділяла Стежку Видри надвоє, коли позад неї ще раз почувся хрускіт, гучніший за перший. То знову лисиця, ― сказала вона до себе, ― fox in the trees (лисиця між деревами), ― не бажаючи, щоб темрява зіпсувала їй задоволення отими дурнуватими дитячими страхами. Вона була живою, п’яною, та хай би ліс довкола розсипався, вона не відступить ні перед ніччю, ані перед гавкотом давно померлого й закопаного собаки. Вона замугикала «A Whiter Shade of Pale» серед дерев, що похитувалися, й уявляла, як повільно танцює щось чуттєве в могутніх обіймах незнайомця, а потім різко спинилася, бо спіткнулась об корінь, що виступав із землі.
Хрускіт наблизився, і цього разу страху вдалося прокласти холодну доріжку по її вологій шкірі.
― Who’s there? (Хто там?) ― запитала вона, але над лісом нависла тиша. ? Who’s there? ? закричала вона, якась тінь перетнула стежку, і Заза Малліґан почала задкувати.
[1] Канук ― канадець (англ. сanuch), американський арґотизм. Уперше слово «kanuck» зареєстровано 1835 року як америка-нізм, який спочатку означав канадця нідерландського чи фран-ко-канадського походження. У 1850-х роках нормою стало написання з літерою «c». Сьогодні самі канадці вживають цей термін для позначення своєї ідентичності.
[1] Канук ― канадець (англ. сanuch), американський арґотизм. Уперше слово «kanuck» зареєстровано 1835 року як америка-нізм, який спочатку означав канадця нідерландського чи фран-ко-канадського походження. У 1850-х роках нормою стало написання з літерою «c». Сьогодні самі канадці вживають цей термін для позначення своєї ідентичності.
[2] «A Whiter Shade of Pale» («Біліший відтінок блідого» ― англ.) ― перший сингл групи «Procol Harum»,1967 р.
[3] «Lucy in the Sky with Diamonds» («Люсі в небі з діамантами» ― англ.) ― пісня британської групи «The Beatles» з альбома «Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band», 1967 р.
[4] «Птахо, птахо, мила птахо» (англ.).
[5] Тут і далі переклад з англійської, часто не зовсім правильної, подається в тексті курсивом у дужках.
290.00₴Додати в кошик