Ренкін Ієн. Співи чорних часів. Уривок з книжки - Видавництво Нора-Друк, книгарня

Ренкін І.
Співи чорних часів : Роман / Ієн Ренкін ; пер. з англ. Наталі Тисовської. — К. : Нора-Друк, 2025. — 416 с.

ISBN 978-966-688-159-8 (палітурка)
ISBN 978-966-688-160-4 (epub)
ISBN 978-966-2961-38-6 (cерія)

420.00₴Add to cart

Джон Ребус, відставний детектив, отримує серед ночі дзвінок від доньки — й одразу розуміє, що в такий час телефонують тільки з поганими новинами. І справді: два дні тому зник безвісти її чоловік. Ребус побоюється найстрашнішого — і зі свого досвіду в поліції знає, що його донька стане головною підозрюваною. Він усвідомлює, що зараз потрібен доньці як ніколи, отож без вагань вирушає на північ. Та їде він туди як батько чи як детектив?.. А в цей час в Единбурзі знаходять зарізаним саудівського студента. До розслідування береться Шивон Кларк, колишня учениця Ребуса, але цього разу вона змушена буде розплутувати загадку без допомоги наставника.

Пролог

І

Шивон Кларк пройшлася спорожнілою квартирою. Не те щоб квартира була геть порожня — радше з неї висмоктали життя. По всій довжині коридору стояли спаковані коробки. Кухонні шафки зяяли пусткою, двері на сходи були розчахнуті. Вікно у великій спальні відчинили, щоб провітрити приміщення. І квартира, звісно ж, видавалася більшою без меблів і без непосидючої присутності самого Джона Ребуса. Зі стелі звисали голі лампочки. Залишилися деякі фіранки й більшість килимів. (Учора Шивон пройшлася пилососом по всіх кімнатах). У коридорі вона задивилася на коробки. Знала, що саме в них міститься: всі вони були підписані нею власноруч. «Книжки», «музика», «особисті папери», «нотатки до справ».
«Нотатки до справ»: одна кімната була повнісінька їх — записів про ті справи, над якими він працював, і розкриті, і нерозкриті, плюс інші розслідування, якими Ребус цікавився і які не давали йому нудьгувати на пенсії. На сходах почулися кроки. Один з носіїв кивнув, усміхнувся і, піднявши коробку, пішов геть. Шивон рушила за ним, протиснувшись попри його колегу.
— Майже закінчили, — сказав той, надимаючи щоки й відсапуючись. Він весь спітнів, тож вона сподівалася, що він не помиляється. Віком добре за п’ятдесят, опасистий. Единбурзькі багатоквартирні будинки бувають страшенно незручні. Вона й сама після сьогоднішніх вправ не скучатиме за підйомом на третій поверх.
Двері в під’їзд були підперті скрученим з картону клином — з кутика пакувальної коробки, здогадалася Шивон. Перший носій, з голими руками в татуюваннях, вийшов на тротуар і різко повернув ліворуч, а потім ще раз ліворуч у браму. За нею виднівся брукований дворик, — мабуть, колись там був доглянутий садок, — а далі ще одні відчинені двері, цього разу в помешкання на першому поверсі.
— У вітальню? — запитав носій.
— У вітальню, — підтвердила Шивон Кларк.
Коли вони увійшли, Джон Ребус стояв до них спиною. Він зупинився перед стіною новісіньких книжкових шаф, придбаних в «Ікеї» минулих вихідних. Через ту поїздку (і змагання характерів під час збирання шаф) їхня дружба піддалася більшому випробуванню, ніж за всі роки спільної роботи над справами у відділі карного розшуку. А зараз Ребус обернувся й нахмурено поглянув на коробку.
— Знову книжки?
— Знову книжки.
— Звідки вони в біса постійно з’являються? Ми ж уже дюжину разів ходили у благодійну букіністику.
— Боюся, ви не враховуєте, наскільки ця квартира менша за вашу стару, — мовила Кларк і присіла, щоб приділити трохи уваги Ребусовому собаці Брілло.
— Доведеться поставити їх у запасній кімнаті, — пробурмотів Ребус.
— Казала я вам повикидати нотатки до старих справ.
— Це чутлива документація, Шивон.
— Та деякі з них такі древні, що писані на пергаменті.
Носій вийшов. Кларк постукала по одній з книжок, які Ребус повиставляв на полиці.
— Не знала, що ви — фанат Річера [1].
— Іноді потрібна якась розривка від філософії і давніх мов.
Кларк роздивлялася полиці.
— За алфавітом не збираєтеся розставити?
— Життя надто коротке.
— А музику свою?
— Так само.
— А як ви знайдете потрібне?
— Просто знайду.
Відступивши на кілька кроків, вона розвернулася по колу.
— А мені подобається, — промовила вона. Старі шпалери обдерли, і стіни та стелю помалювали свіжою фарбою — Ребус не дозволив пофарбувати тільки плінтуси й віконні рами. Важкі гардини з еркера у вітальні старої квартири підійшли на практично ідентичні тутешні вікна. Крісло, канапу і програвач розставили так, як захотів Ребус. Від обіднього столу довелося відмовитися — тут він уже не влазив. Замість нього поставили складаний столик, теж з «Ікеї». Кухня більше нагадувала камбуз. Ванна кімната теж була довга й вузька, але дуже пристойна. Ребус відмовився від ідеї переобладнати її: «можливо, згодом». За останні кілька тижнів Кларк уже звикла до цього рефрену. Довелося тиснути на Ребуса, щоб змусити позбутися мотлоху. На те, щоб прорідити полиці книжок і музичних платівок, пішло майже два тижні, й навіть після цього вона кілька разів бачила, як він дістає назад те чи се з коробки, призначеної для благодійної крамнички. Шивон вразило, що в Ребуса практично немає пам’ятних дрібничок або фамільних сувенірів — жодних речей, що належали його батькам, і лише жменька обрамлених світлин колишньої дружини й доньки. Кларк запитала, чи не хоче він подзвонити доньці, щоб допомогла з переїздом.
«Сам упораюся».
Отож вона взяла тиждень відпустки й винайняла невеличкий бусик, щоб їздити в «Ікею», благодійну крамничку й на звалище.
— Карнизи такі самі, як у старій квартирі, — промовила вона, роздивляючись стелю.
— Схоже, нам таки вдасться зробити з тебе детектива, — сказав Ребус, розставляючи на полицях ще кілька книжок. — Але черговий урок давай уже проведемо після того, як поп’ємо чаю, який ти саме збираєшся запарити…
У кінці кухні були двері, які вели в закритий садок — великий газон, оточений ажурним парканчиком. Кларк спершу випустила туди Брілло, а тоді пішла набирати чайник. Відчиняючи шафки, вона помітила, що Ребус попереставляв усе, що вона вчора розставляла, — вочевидь, у нього була своя система: каструльки, бляшанки, різні пачки — внизу, а посуд нагорі. Він навіть поперекладав столове приладдя у двох шухлядках. Вкинувши у два горнятка пакетики чаю, Кларк дістала з холодильника молоко. Холодильник був старий, з попередньої квартири, так само як і пральна машинка. Вони тут ледве влізли й надто випиналися. Якби таке було в Шивон на кухні, вона постійно ходила б із синцями на колінах чи забитим пальцем. Вона казала Ребусові, що вони не вмістяться, потрібно купити нові.
«Можливо, згодом», — почулася відповідь.
Двом носіям чаю не хотілося — вони, схоже, працювали на газованих напоях і електронних цигарках. А крім того, вони майже закінчили. Вона чула, як вони заносять чергові коробки.
— У вітальню? — запитав один з них.
— А що робити, — озвався Ребус.
— Думаю, ще раз сходимо — і це все. Замкнете потім після нас двері.
— Просто зачиніть їх, коли закінчите.
— Не хочете кинути останній погляд?
— Покази лічильника я зняв — на що там ще дивитися?
Носій, схоже, не мав на це відповіді. Кларк, заносячи горнятка, провела його поглядом.
— Сорок років життя, Джоне, — промовила вона, вручаючи йому чай.
— Починаю з нуля, Шивон. Ключі передадуть юристові покупця. Пошту переадресують… — Ребус замислився, чи нічого не забув. — Мені збіса пощастило, що ця квартира саме звільнилася. Місіс Маккей прожила тут майже стільки ж, як і я. У неї син в Австралії, отож доживатиме віку під його опікою.
— А ви на п’ятдесят ярдів не хотіли переїхати.
Він зупинив на ній погляд.
— Бачиш, як я тебе здивував, — сказав Ребус і тицьнув пальцем у стелю. — Ти ж думала, що мене звідти в ящику винесуть.
— Це всі так веселяться під час переїзду?
— Може, ти призабула, чому мені довелося переїхати?
Ні, вона не забула. ХОЗЛ: хронічне обструктивне захворювання легень. Йому стало важко підніматися сходами. Отож коли на першому поверсі з’явилася вивіска «Продаж»…
— Крім того, — додав Ребус, — два поверхи — це завелике навантаження для Брілло з його коротенькими ніжками.
Він роззирнувся в пошуках собаки.
— В садку, — пояснила Кларк.
Вони вдвох перетнули кухню й вийшли за двері. Брілло, помахуючи хвостом, обнюхував газон.
— Уже обжився, — прокоментувала Кларк.
— А господареві, мабуть, обжитися буде не так легко, — зронив Ребус, роздивляючись вікна навколишніх квартир, і зітхнув, стараючись не зустрічатися поглядом з Кларк. — Повертайся завтра на роботу. Скажеш Сазерлендові, що цілий тиждень тобі не знадобився.
— Ще розпакувати все треба.
— На тебе вбивство чекає. До речі, нічого нового не чутно?
Кларк похитала головою.
— Ґрем зібрав свою команду, тож маю сумніви, що моя присутність зробить там погоду.
— Ти точно зробиш погоду, — заперечив Ребус. — А я, думаю, ще спроможний повиймати речі з коробок і познаходити їм місця.
Вони обмінялися посмішками й обернулися, бо зайшли носії. Чоловіки зазирнули у вітальню, але за мить показалися знову.
— Це ми, — сказав старший з порога кухні. Ребус підійшов до нього, дорогою виймаючи з кишені банкноти. Кларк спостерігала за Брілло, який підбіг до неї, сів і втупився з очікуванням в очах.
— Обіцяєш мені, що наглянеш за ним? — запитала Кларк.
Собака схилив голову набік, наче міркуючи, як йому краще відповісти.

420.00₴Add to cart

[1] Джек Річер — персонаж серії романів британського письменника Лі Чайльда, майор військової поліції, який після виходу в запас розслідує підозрілі й небезпечні справи.