Гернґрен Муа. Свекруха. Уривок з роману - Видавництво Нора-Друк, книгарня

Гернґрен Муа

Свекруха. Роман / Муа Гернґрен ; пер. зі шведської Н. Іваничук. — Київ : Нора-Друк, 2025. — 284 с.

ISBN 978-966-688-173-4 (палітурка)
ISBN 978-966-688-174-1 (epub)

Moa Herngren
SVÄRMODERN

Оса завжди мала близькі стосунки зі своїм сином, але все змінюється, щойно її син Андреас зустрічає нову дівчину. Коли молодій парі терміново знадобилося тимчасове житло, Оса пропонує свою квартиру. Та одного разу Оса, маючи найкращі наміри, випадково дізнається те, чого не повинна була б знати, і це стає початком конфлікту, який розколе її сім’ю.
Муа Гернґрен майстерно описує складні сімейні історії. Її твори стали бестселерами у Швеції і завжди викликають широке обговорення серед читачів.

УДК 82-31

Моя мама померла, але я більше тужу за сином. Ні, він не помер, живий-живісінький. Ми живемо в одному місті. Майже в тому ж кварталі. Можна пішки дійти від Ґрьондаля до Мідсоммаркрансена, якщо хтось любить прогулюватись, як я. Зазвичай за півгодини, якщо добре піде. Хоча останнім часом я добиралася автом. Сили вже не ті, що раніше. Надто коли треба вчасно бути на місці. Якщо пощастить, я побачу, як Андреас веде Сема в дитячий садочок, його постать мигне в білій брамі. Хоча тепер ніхто не каже «дитячий садок». «Тепер це називається передшкіллям», — не раз нагадував мені Андреас іще до того, як перестав зі мною розмовляти. До того, як усе скінчилося.
Залишившись сама, я зазвичай ходжу на Водогінну вулицю, що відразу за рогом у тому ж кварталі, і чекаю на відкриття крамниці. Сьогодні я прямую просто туди.
Подих вихоплюється хмаркою з рота, я ворушу задублими пальцями ніг, щоб хоч трохи їх оживити. Не зважуюся на ризик потрапити Андреасові на очі, бо буде ще гірше. Як тоді, коли я пройшла повз квіткову крамницю, а Андреас розлютився лише тому, що я з ним привіталася.
— Ми ж домовилися! — гаркнув він, нагадуючи, що я пообіцяла дати йому спокій.
Але ж домовленість вибудовується на взаємній згоді. А тут Андреас одноосібно постановив, що я не смію бачитися з ним та Семом. Мені було важко з цим змиритися.
Я терпляче чекала на свою крихту забороненого плоду, сидячи в авті за кілька будинків, щоб мене ніхто не бачив. Як виголодніла людина, намагалася вижити окрушинами, які ніколи не дають відчуття ситості. Я досягаю з пасажирського сидіння термос-горня, щоб трохи зігрітись, але кава вже вистигла. Думаю, що треба купити нове горня.
Раптом на тротуар виходить Андреас і розгортає маркізу. Має засмаглий вигляд. Можливо, їздили кудись на відпочинок. Я не бачила їх на Великдень. У помешканні не світилося, а в крамниці працювала тимчасово найнята продавчиня. Куди вони їздили, я, звісно, не знала. Мене вже давно заблокували на інстаграмі. Доки жила мама, я могла відстежувати їхнє життя з її акаунта, зазвичай копіювала фото з Андреасового альбома і пересилала собі. Але така можливість зникла зі смертю мами.
Андреас змітає мітлою сміття з тротуару, виставляє дерев’яний короб з бордовим вересом і плющем. Потім виносить іще кілька квіткових коробів. Він працює швидко й зосереджено, я спостерігаю, як він рухається, м’яко, мов танцюючи. Згодом виходить Юсефін із Семом на боці. Чому Гарбузик не в садочку? Захворів? Щічки рожеві, малюк наче вередує. Чому хтось із них не залишився вдома бавитися з дитиною? Хлопчик мав би лежати в ліжку, не годиться тягати його з собою на роботу. А може, не мають такої змоги, бо роботи багато.
Мені хочеться відчинити дверцята авта, вийти на тротуар і гукнути, що я можу приглянути за малим. Дайте його мені! Мені не важко! У мене ж купа вільного часу. Може й заночувати в мене. Це було б так чудово! Не варто хвилюватися. Змогли б трохи побути разом у спокої чи погиркатися досхочу, як на те.
Сказала б їм, як зазвичай кажуть бабусі. Але це неможливо. Не маю права. Тому промовчую. Сиджу за кермом з невидимим кляпом у роті і не зводжу з них очей. Юсефін із Семом заходять досередини. Андреас іще затримується, востаннє оглядає квіти, чи нічого не проґавив. З властивою йому ретельністю поправляє квіти, перш ніж зникнути за дверима крамниці. На сьогодні виставу закінчено. Я зауважую, як змокріли мої щоки, я знову плачу. Вже й не знаю чому. Через маму, Андреаса, Сема?
Якесь авто спиняється поруч, інше від’їжджає від тротуару. Жінка за кермом зиркає на мене, збентежено відводить погляд і їде далі. Помітила мій сором? Невже я маю такий жахливий вигляд? Такі люди, як я, телефонують радіопсихологу, просять поради, благають про розраду. Допоможіть, мій син розірвав зі мною стосунки, мені заборонено бачитися з онуком.
Я ледве стримуюся, щоб не натиснути на газ, наздогнати жінку в авті й про все їй розказати. Пояснити ситуацію. То ж не лише моя провина! Чи таки моя? А якщо моя? У мені все стискається. Сьогодні я теж не зможу працювати.

ЧАСТИНА І
Оса

ДИВНЕ ВІДЧУТЯ — з нетерпінням очікувати похорону рідної матері. Якби Андреас і Юсефін почули мої слова, то сприйняли б їх як підтвердження того, яка я паскудна людина. Але я не хотіла ховати матір. Не хотіла, щоб вона померла. Однак сама лише думка про можливість завдяки похорону побачитися з Андреасом і Семом втішала мене в горі. Думка возз’єднатися завдяки матері в одній кімнаті. В останні дні вона намагалася вселити в мене надію, хоча й не розуміла неймовірної складності ситуації. Нічого більше мені так не хотілось, як повірити в її збиті кліше, мовляв, «усе, зрештою, буде добре, а якщо ні, то це ще не кінець». Проте для неї настав кінець, і нічого доброго не залишилося.
Важкий дух квітів наповнював церкву. Мама хотіла, щоб її відспівували в церкві на Сеґлора, але там, звісно, всі поховальні відправи були розписані наперед, тож залишався не надто гірший варіант — церква на Юрґорді. Вона б їй теж сподобалася, хоча, як на неї, не була такою ж поважаною серед людей. Мама бажала, щоб труну задрапірували тканиною від Юсефа Франка й прикрасили вінками від родини та друзів із написами:

Спочивай у мирі
Любій Маґґі
Коханій бабусі
Спи спокійно

Неможливо було прийняти, що в труні справді лежить моя покійна мама, а написи на вінках стосуються її. Так само неможливо укласти кількома словами на шовковій стрічці почуття до людини, яка мене народила й провадила життям. Наші стосунки не завжди були простими. Скільки себе пам’ятаю, вона дотримувалася зі мною певної дистанції, не хотіла «виявляти почуттів, стриманість — це теж незле». Спілкувалися ми прохолодно, не те що з татом. Як я до тата, так і мама тепліше ставилася до Андреаса. Ніби любов «мама–дитина» перестрибнула через покоління. Але я любила її.
Андреас стояв біля вівтаря і чіпляв маленькі букетики білих троянд на крайні соснові лави, виставлені в ряд. Він підвів голову, почувши мої кроки, і погляд його вмить застиг, коли побачив, що то я. Він далі чіпляв букетики, міцно зціпивши зуби. Я боролася зі страхом, змусила себе підійти ближче, хоча знала, чим усе закінчиться, — болем і розчаруванням.
— Як гарно ти прикрасив, — спробувала я завести розмову.
Андреас зосереджено відчикрижував малим ножиком зайві листочки зі стебел.
— Це Юссан уклала букетики.
— Дуже гарно!
Андреас мовчки кивнув.
— Андреасе… я… — обережно почала я, але урвала себе на півслові.
Він завмер і гостро глянув на мене. Я саме хотіла сказати «вибач», як від дверей почувся дитячий голосок.
— Татку!
Сем полопотів ніжками проходом, а я присіла навпочіпки, щоб зловити його в обійми, та вже наступної миті він пробіг повз, навіть не глянувши в мій бік, і кинувся на шию татові.
— Привіт, хлоп’ятко! Підемо по маму?
Голос Андреаса враз потеплів, переповнився любов’ю.
Він узяв Сема за руку й рушив назустріч Юсефін, яка вслід за синочком увійшла в церкву. Я видушила усмішку. Скоро почнеться відправа. Тоді плакатиму.
Стіна з Бйорном теж прийшли. Вони мене обійняли, сказали, що думають про мене і щоб я озивалась, якщо знадобиться допомога.
Перша втіха від їхньої розради. Вони хвилювалися за мене. Та водночас щось приховане майнуло в очах Стіни. Міцно стулені уста Бйорна. Я збагнула: їм неприємно, що змушені підтримувати зі мною розмову. Вони прийшли не задля мене. Ясно! Наївно було сподіватися.
…

450.00₴Add to cart

ЧАСТИНА І Оса

ЧАСТИНА І
Оса